Відповідно до чинного трудового законодавства (ст. 67 КЗпП) працівникам при п’ятиденному робочому тижні надаються два вихідних дні на тиждень, а при шестиденному робочому тижні — один вихідний день на тиждень.

    Нагадаємо, що за загальним правилом для працівників установлюється п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, проте на тих підприємствах, де впровадження п’ятиденного робочого тижня є недоцільним за характером виробництва та умовами роботи, установлюється шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ст. 52 КЗпП). Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день при п’ятиденному робочому тижні, якщо його не визначено законодавством, визначається графіком роботи підприємства, установи, організації, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), і, як правило, має надаватися безпосередньо перед або після загального вихідного дня (ст. 67 КЗпП), тобто або в суботу, або в понеділок.

    Слід брати до уваги, що чинним трудовим законодавством установлено правило (ст. 67 КЗпП), відповідно до якого у разі, коли святковий або неробочий день збігається з вихідним днем, то вихідний день переноситься на наступний день (після святкового або неробочого дня). Відповідно до частини першої статті 73 КЗпП, встановлені святкові дні: 1 січня - Новий рік, 7 січня - Різдво Христове, 8 березня - Міжнародний жіночий день, 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих, 9 травня - День Перемоги, 28 червня - День Конституції України, 24 серпня - День незалежності України.

    Згідно з частиною другою статті 73 КЗпП робота також не провадиться в неробочі дні (дні релігійних свят): 7 січня — Різдво Христове; один день (неділя) — Пасха (Великдень); один день (неділя) — Трійця.

    Запровадження терміну «неробочі дні» зумовлене нормою статті 35 Конституції України, згідно з якою церква та релігійні організації в Україні є відокремленими від держави і жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. А оскільки для представників інших (неправославних) конфесій, зареєстрованих в Україні, 7 січня — Різдво Христове, Пасха (Великдень) і Трійця не є святковими днями відповідно до віросповідання, то в цілому по Україні ці три дні визначені як неробочі.

    Такі загальні правила, які діють щодо встановлення вихідних днів на більшості підприємств, проте слід урахувати, що для деяких категорій підприємств законодавством передбачено винятки з цих правил.

    Так, згідно зі статтею 68 КЗпП, на підприємствах, де робота не може бути перервана в загальний вихідний день у зв’язку з необхідністю обслуговування населення (магазини, підприємства побутового обслуговування, театри, музеї тощо), вихідні дні встановлюються місцевими радами народних депутатів.

    А на безперервно діючих підприємствах, тобто підприємствах, зупинення роботи яких неможливе з виробничо-технічних умов або через необхідність безперервного обслуговування населення, а також на вантажно-розвантажувальних роботах, пов’язаних з роботою транспорту, вихідні дні надаються кожній групі працівників у різні дні тижня почергово відповідно до графіка змінності, що затверджується роботодавцем за погодженням з профкомом (ст. 69 КЗпП).

    За загальним правилом, визначеним частиною першою статті 71 КЗпП, робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у ці дні допускається тільки з дозволу виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) підприємства, установи, організації і лише у виняткових випадках, що визначаються законодавством.

    Слід відмітити, що у частині другій статті 71 КЗпП, визначаються виняткові випадки, при яких допускається залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні, а саме:

    1) для відвернення або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій і негайного усунення їх наслідків;
    2) для відвернення нещасних випадків, які ставлять або можуть поставити під загрозу життя чи нормальні життєві умови людей, загибелі або псування майна;
    3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від негайного виконання яких залежить у дальшому нормальна робота підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
    4) для виконання невідкладних вантажно-розвантажувальних робіт з метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення вантажів у пунктах відправлення і призначення.

    При залученні окремих працівників до роботи у вихідні дні підприємствам слід ураховувати, що зазначений вище перелік виняткових випадків є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає, а також те, що деякі категорії працівників забороняється залучати до роботи у вихідні дні за будь-яких обставин.

    Зокрема, до роботи у вихідні дні заборонено залучати вагітних жінок, жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 176 КЗпП), а також працівників молодших вісімнадцяти років (ст. 192 КЗпП).

    Згідно зі статтею 72 КЗпП та частиною третью статті 107 КЗпП робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. На практиці цей «інший день відпочинку» традиційно називають відгулом, хоча трудове законодавство не надає визначення цього терміну.

    Відповідно до статті 107 КЗпП робота у святковий та неробочий день (частина четверта статті 72 КЗпП) оплачується у подвійному розмірі:

    1) відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
    2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
    3) працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму.

    При цьому слід враховувати, що оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день.

    При визначенні годинної тарифної ставки для оплати фактично відпрацьованих годин у святкові, неробочі дні для працівників, які працюють при підсумованому обліку робочого часу, необхідно місячний оклад працівника розділити на місячну норму тривалості робочого часу на відповідний місяць, затверджену правилами внутрішнього трудового розпорядку для даного підрозділу (працівника).

    Відповідно до пп.2.2.4 Інструкції зі статистики заробітної плати (від 13.01.2004р.) оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні включається до фонду заробітної плати, у розмірах та за розцінками визначеними чинним законодавством. Тому на суму доплат за роботу у вихідні та святкові підприємством нараховується єдиний соціальний внесок, а також утримується ЄСВ та ПДФО з цих сум.

    Наведемо приклади нарахування заробітної плати працівнику, праця якого оплачується за годинними ставками, за роботу у вихідні або святкові дні.

    Приклад 1. Працівник відпрацював у святковий день 8 годин у межах місячної норми робочого часу. Місячна норма робочого часу становить 168 годин, тарифна ставка працівника – 35 грн за годину.

    Працівнику буде нарахована заробітна плата у розмірі:
    168 х 35 = 5880 грн.

    Працівнику буде виплачено:
    (5880 – ЄСВ 3,6%) - ПДФО 15% = 4818,07 грн.

    Приклад 2. Працівник відпрацював у вихідний день 5 годин понад місячну норму робочого часу. Місячна норма робочого часу становить 160 годин, тарифна ставка працівника – 50 грн за годину.

    Фактично відпрацьований робочий час працівника складе 165 год. (160+5).

    Додаткова заробітна плата працівника за роботу у вихідний день буде оплачуватися у подвійному розмірі і складе:
    (5 х 50) х 2 = 900 грн.

    Нарахована заробітна плата за місяць становитиме:
    (160 х 50) + 900 = 8900 грн.

    Працівнику буде виплачена зарплата у розмірі:
    (8900 – ЄСВ 3,6%) – ПДФО 15% = 7292,66 грн.

    Відповідно до пп.2.2.4 Інструкції зі статистики заробітної плати (від 13.01.2004р.) оплата роботи в надурочний час і у святкові та неробочі дні включається до фонду заробітної плати, у розмірах та за розцінками визначеними чинним законодавством. Тому на суму доплат за роботу у вихідні та святкові підприємством нараховується єдиний соціальний внесок, а також утримується ЄСВ та ПДФО з цих сум.

    Слід також зазначити, що визначені КЗпП норми оплати праці за роботу у святкові, неробочі та вихідні дні є мінімальними державними гарантіями. Водночас підприємства відповідно до статті 97 КЗпП і статті 15 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 р. № 108/95-ВР можуть самостійно в колективних договорах встановлювати більш високі рівні оплати праці за роботу у святкові, неробочі та вихідні дні, в тому числі виплачувати премії.

    А також, відповідно до частини першої статті 72 КЗпП роботодавець та працівник мають узгодити вид компенсації (відповідно і дату іншого дня відпочинку) за роботу у вихідний день. Натомість, відповідно до частини третьої статті 107 КЗпП, право вибору виду компенсації за роботу у святковий та неробочий день залишається за працівником. Отже, в цьому разі роботодавець та працівник мають узгодити лише дату іншого дня відпочинку (при виборі працівником цього виду компенсації).

    Залучення працівників до роботи у вихідні дні провадиться за письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу (далі — власник). Для видання наказу про роботу у вихідний день необхідно мати:

    • фактичну підставу, передбачену частиною другою статті 71 КЗпП;
    • дозвіл профспілкової організації (має надати саме виборний орган, а не його голова) або профспілкового представника;
    • згоду сторін на спосіб компенсації роботи у вихідний день;
    • згоду працівника виконувати доручену роботу, якщо виконання такої роботи не обумовлено трудовим договором, крім випадків тимчасового переведення без згоди працівника.

    Проект наказу готується з дотриманням вимог локального нормативного акта установи з діловодства.

    У наказі про роботу(чергування) у вихідний день обов’язково зазначається:

    • підстава залучення працівників до роботи;
    • прізвища, імена, по батькові і посади всіх працівників, які працюватимуть у цей день;
    • спосіб компенсації за роботу у вихідний день кожному працівникові (законодавство про працю України не зобов’язує означене питання вирішувати саме в цьому наказі, однак якщо згоду працівника на спосіб компенсації не отримано до видання наказу, вирішення способу компенсації часто залишається неузгодженим сторонами і приймається власником в односторонньому порядку).

    Наказ доводиться до відома всіх працівників, які залучаються до роботи у вихідний день.

    Оскільки залучення працівників до роботи у вихідний день (святковий, неробочий) день оформлюється наказом, то і надання компенсації (подвійна оплата або інший день відпочинку) за роботу в такий день також має оформлюватись наказом (розпорядженням роботодавця).

    Правила і порядок визначення виду компенсації і використання іншого дня відпочинку законодавством не визначено. Тому в організаціях нерідко виникають суперечки між працівниками та роботодавцями щодо термінів використання днів відпочинку.

    Для того, щоб уникнути непорозумінь та конфліктних ситуацій, правила і порядок використання «компенсаційних» днів відпочинку доцільно врегулювати в Правилах внутрішнього трудового розпорядку організації або в окремому локальному нормативному документі (наприклад, у Положенні про порядок залучення працівників до роботи у вихідні, святкові і неробочі дні або в Порядку надання компенсації за роботу у вихідні (святкові, неробочі дні). Якщо зазначені питання врегульовано окремим локальним актом, то в тексті Правил внутрішнього трудового розпорядку має бути посилання на цей документ.

    Розробляючи процедуру (порядок) надання компенсації за роботу у вихідний (святковий, неробочий) день, перш за все, необхідно визначити порядок вибору і узгодження компенсації за роботу у такий день.

    Таке узгодження, може бути усним, так і письмовим.

    Усне узгодження доцільно проводити ще на етапі підготовки проекту наказу про залучення працівника до роботи у вихідний (святковий, неробочий) день. Якщо сторони трудового договору дійшли згоди щодо компенсації, то в одному з пунктів розпорядчої частини наказу зазначається, який вид компенсації буде надано працівникові.

    Письмо узгодження відбувається шляхом подання працівником відповідної заяви.

    Також слід додати, що Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності відмічає, що якщо тимчасова непрацездатність працівника припала на день, який відповідно до наказу по підприємству визнаний:

    - вихідним, допомога по тимчасовій непрацездатності (компенсація втраченої заробітної плати) за цей день не нараховується;
    - робочим, допомога по тимчасовій непрацездатності надається на загальних підставах.

    Допомога по вагітності та пологам надається за календарні дні, що припадають на період відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами (лист від 22.02.2013р.№01-06-430).

    Таким чином, підприємства можуть залучати до роботи працівників у вихідні та святкові дні у виняткових випадках та здійснювати оплату праці за роботу у ці дні відповідно до чинного законодавства України.

Источник: Аудиторська компанія «Престиж-Аудит»