Пожалуйста, подождите...
24.07.2013 Роздiл: Цивільно-правові договори Про визнання цивільно-правових договорів трудовими

Фізичні особи можуть залучатися до роботи не лише на підставі трудового договору, а й на іншій юридичній підставі, зокрема за цивільно-правовим договором. Як правило, це договір підряду або договір про надання послуг.

 

Інколи характер і порядок виконання робіт за цивільно-правовим договором подібний до функціональних обов’язків працівника за трудовим договором, що, у свою чергу, на практиці ускладнює розмежування відносин, які виникають за цими договорами, а нечітке юридичне їх оформлення породжує спори між сторонами.

 

Випадок із практики

Згідно з пунктом 177.8 статті 177 Податкового кодексу України (далі — ПКУ) під час нарахування (виплати) фізичній особі — підприємцеві доходу від операцій, здійснюваних у межах обраних ним видів діяльності, суб’єкт господарювання, який нараховує (виплачує) такий дохід, не утримує податку на доходи у джерела виплати, якщо фізичною особою — підприємцем, який отримує такий дохід, надано виписку або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності. Однак це правило не застосовується в разі нарахування (виплати) доходу за виконання певної роботи та/або надання послуги згідно з цивільно-правовим договором, якщо буде встановлено, що відносини за таким договором фактично є трудовими, а сторони договору можуть бути прирівняні до працівника або роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 і 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

 

Тобто якщо фізична особа — підприємець за цивільно-правовим договором надає юридичній особі послугу або виконує певну роботу, яка належить до обраних ним видів діяльності і навіть надає відповідні документи про державну реєстрацію його як суб’єкта підприємницької діяльності, юридична особа зобов’язана виконати функцію податкового агента як роботодавець відповідно до підпункту14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу, а саме: нараховувати, утримувати і сплачувати до бюджету податок на суму винагороди, виплаченої фізичній особі — підприємцеві за надані ним послуги чи виконану роботу, якщо відносини з надання таких послуг або виконання певної роботи вважатимуться трудовими. У яких випадках і ким може бути встановлено, що відносини з надання по­слуг або виконання певної роботи за цивільно-правовими договорами фактично є трудовими, а сторони цивільно-правового договору (замовник і підрядник) — прирівнюються відповідно до роботодавця і працівника як сторін трудового договору? Які види цивільно-правових договорів про надання послуг або виконання певної роботи водночас можуть вважатися і трудовими?

 

Насамперед слід зауважити, що вищезазначена норма ПКУ виписана не досить коректно. Певних видів цивільно-правових договорів про надання послуг або виконання робіт, які б водночас прирівнювалися до трудових договорів, не існує. Тобто договір може бути або трудовим (глава ІІІ КЗпП України), і відносини, що виникають з укладен­ням такого договору, регулюються нормами трудового права, або цивільно-правовим (договір підряду (глава 61 Цивільного кодексу України; далі — ЦКУ) чи договір про надання послуг (глава 63 ЦКУ), і відносини, що виникають з укладення такого договору, регулюються нормами цивільного права.

 

Разом з тим договір цивільно-правового характеру за певних обставин може бути визнано трудовим, відповідно і відносини, що виникають з укладенням такого договору, — трудовими. Проте це можливо лише за взаємною згодою сторін або в судовому порядку. Останнім часом у судах досить часто розглядаються справи за позовами громадян про визнання договорів цивільно-правового характеру, за якими вони залучалися до роботи, трудовими.

 

Як засвідчує судова практика, суди зазвичай визнають договори цивільно-правового характеру, укладені з фізичними особами, трудовими в певних випадках.

 

Недотримання письмової форми договору цивільно-правового характеру

Як відомо, основною підставою виникнення трудових правовідносин є факт укладення трудового договору, яким відповідно до частини першої статті 21 КЗпП є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою (далі — роботодавець), за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а роботодавець — виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

 

Загальний порядок укладення трудового договору встановлено в статті 24 КЗпП, якою, зокрема, передбачено укладення такого договору, як правило, в письмовій формі. Водночас ця норма і не забороняє укладати його в усній формі, крім випадків, коли дотримання письмової форми є обов’язковим.

 

Згідно з частиною третьою статті 24 КЗпП укладення трудового договору оформляється наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу або розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

 

Пленум Верховного Суду України у пункті 7 постанови «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 6 листопада 1992 року № 9 роз’яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.

 

Залучення фізичних осіб до праці (крім укладення трудового договору) можливе також шляхом укладення з ними договорів цивільно-правового характеру. Зазвичай це договір підряду на виконання певної роботи або договір про надання послуг. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 208 ЦКУ такі договори між фізичною та юридичною особою мають укладатися в письмовій формі. Відносини, що виникають з укладенням та­ких договорів, є цивільно-правовими і регулюються нормами цивільного права.

 

Таким чином, у разі надання фізичною особою послуг за договором цивільно-правового характеру, укладеним в усній формі, суд матиме підстави вважати, що фізичну особу фактично було допущено до роботи, а отже, з нею укладено трудовий договір в усній формі, хоча і наказу або розпорядження видано не було.

 

Продовження надання послуг фізичною особою після закінчення строку цивільно-правового договору, укладеного в письмовій формі

 

Якщо після закінчення строку цивільно-правового договору про надання послуг, укладеного в письмовій формі, цей договір не було переукладено або його дію не було продовжено в порядку, встановленому цивільним законодавством, і фізична особа продовжувала надавати послуги, визначені цим договором, з відома замовника, суд може вважати період надання послуг після закінчення строку договору цивільно-правового характеру роботою за трудовим договором, оскільки при цьому не було дотримано письмової форми цивільно-правового договору.

 

Характер і обсяг послуг відповідають трудовій функції за вакантною посадою

Якщо на підприємстві, в установі, організації є вакантна штатна посада, за якою визначено певні кваліфікаційні вимоги й функціональні обов’язки, і на це підприємство приймають на роботу певну фізичну особу за цивільно-правовим договором про надання послуг, у якому як послуги визначено трудову функцію (посаду (професію), спеціальність, кваліфікацію), і ця особа фактично виконує функціональні обов’язки за вакантною штатною посадою (професією), то матимемо не цивільно-правовий, а трудовий договір. Досить часто на практиці таке оформлення правовідносин застосовується з метою перевірки відповідності особи роботі, яка їй доручається, без укладення трудового договору із встановленням випробування відповідно до статті 26 КЗпП.

 

 Порядок оформлення договору цивільно-правового характеру фактично відповідає порядку оформлення трудового договору

Якщо видано наказ або розпорядження про прийняття на роботу, працівника ознайомлено перед початком роботи під розписку з правилами внутрішнього трудового розпорядку, колективним договором, проведено інструктаж з питань охорони праці, укладено додатковий договір про повну матеріальну відповідальність тощо, порядок оформлення договору цивільно-правового характеру фактично відповідатиме порядку оформлення трудового договору.

 

Назва договору цивільно-правового характеру зафіксована як трудова угода, а його зміст відповідає трудовому договору

У цьому випадку істотні умови цивільно-правового договору відповідають обов’яз­ковим умовам трудового договору, а права й обов’язки сторін цього договору — правам і обов’язкам працівника й роботодавця.

 

Порядок виконання договору цивільно-правового характеру фактично відповідає порядку виконання трудового договору

Ідеться про підпорядкування внутрішньому трудовому розпорядкові, підпис у книзі реєстрації виходу працівників на роботу, ведення табеля обліку використання робочого часу, виплату заробітної плати, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Не досить коректним є формулювання, яке міститься в пункті 177.8 статті 177 ПКУ, що сторони цивільно-правового договору можуть бути прирівняні до працівника чи роботодавця відповідно до підпунктів 14.1.195 та 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 цього Кодексу.

 

Очевидно, законодавець мав на увазі, що в разі визнання цивільно-правового договору трудовим сторони цього договору набувають правового статусу працівника і роботодавця як сторін трудового договору. Відносини, що виникають з такого договору, мають регулюватися нормами вже не цивільного, а трудового права і на працівника поширюватимуться пільги й гарантії, визначені трудовим законодавством (у т. ч. і гарантії щодо припинення договору, права на щорічну відпустку або компенсацію в разі її невикористання тощо). Згідно зі статтею 9 КЗпП умови трудового договору, які погіршують становище працівника порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

 

Звернути увагу
Працівник, на відміну від виконавця як сторони договору цивільно-правового характеру, підлягає усім видам загальнообов’язкового державного соціального страхування, зокрема й пенсійному страхуванню.

Роботодавець відповідно до підпункту 14.1.222 пункту 14.1 статті 14 ПКУ несе обо­в’язки із сплати працівникові заробітної плати (відповідно до вимог законодавства про оплату праці), а також нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб до бюджету, нарахувань на фонд оплати праці, інші обов’язки, передбачені законами. Крім того, він зобов’язаний нараховувати, утримувати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.