Пожалуйста, подождите...
01.11.2013 Роздiл: Лісова політика України та зарубіжних країн Державна політика у сфері лісового господарства України

Печуляк Ю.П.

Київський національний торговельно-економічний університет

 

Загальновідомо, що держава здійснює покладені на неї функції управління усіма без винятку сферами суспільного життя, в тому числі і у сфері лісового господарства. В цій сфері держава розробляє, приймає та реалізує відповідний напрям державної політики, який ґрунтується на відповідних принципах, реалізується системою відповідних державних органів, спрямований на виконання визначених завдань та досягнення поставленої мети.

 

Основні засади, принципи та завдання державної політики у сфері лісового господарства визначені в Основних напрямах державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпеченні екологічної безпеки [1] та Державній програмі «Ліси України» на 2002-2013 роки [2].

 

Аналіз вказаних нормативних актів дає підстави стверджувати, що загалом вони містять положення, що спрямовані на посилення вимог до охорони навколишнього природного середовища, охорони та раціонального використання лісових ресурсів, вдосконалення організації ведення лісового господарства, що загалом визначає прогресивний характер вказаних нормативних актів.

 

Слід зазначити, що успішне вирішення питань, пов’язаних з реалізацією вказаних положень державної політики у сфері лісового господарства залежить від цілого ряду чинників, важливе місце серед яких займає ефективність функціонування системи органів державного управління у сфері лісового господарства. Система органів державного управління у зазначеній сфері має складний характер і складається з наступних державних органів: Міністерство охорони навколишнього природного середовища України [3], Державний комітет лісового господарства України [4], його територіальні органи [5], Державний комітет природних ресурсів України [6], Державний комітет України по земельних ресурсах [7].

 

Як відомо, сучасний етап державного будівництва в Україні характеризується пошуком оптимальної моделі державного управління, яка б, з одного боку, забезпечувала динамічність державного управління, його відповідність розвитку суспільних відносин, а з іншого - була б прозорою, ефективною та зручною у користуванні. Пошук такої моделі зумовлює внесення постійних змін до чинних організаційних структур державного управління, створення  нових та реорганізацію існуючих органів виконавчої влади, налагодження тісного зворотного зв’язку між органами державного управління в окремій сфері та посилення політичної відповідальності керівників центральних органів виконавчої влади. Зазначені процеси мають місце майже в усіх без виключення сферах державного управління, в тому числі і у сфері державного управління лісовим господарством України.

 

Державне управління лісовим господарством України, як і державне управління в цілому, не позбавлено окремих вад та недоліків, насамперед теоретико-правового та організаційного характеру. До таких вад та недоліків, насамперед, слід віднести питання права власності на землі лісового фонду, неефективності функціонування територіальних органів Державного комітету лісового господарства та Державної інспекції з контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів, приналежності і розподілу лісів колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, а також їх охорони.

 

На вирішення цих та багатьох інших питань спрямований новий Лісовий кодекс України, який Верховна Рада України із зауваженнями прийняла в другому читанні та в цілому 9 лютого 2006 року. Позитивними новелами даного кодексу є те, що всі ліси, які знаходяться в межах території України, визнаються об'єктами права власності українського народу. В Україні вводиться державна, комунальна та приватна власність на ліси. Власниками приватних лісів можуть бути тільки громадяни та юридичні особи України.

 

В кодексі також передбачено, що громадяни та юридичні особи України можуть безоплатно, або за плату набувати у власність лісові ділянки загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств, для ведення лісового господарства.

 

Крім цього, право користування лісами України може здійснюватись у порядку постійного (без встановлення строку), тимчасового: короткострокового (до одного року) або довгострокового (від одного до п'ятдесяти років) користування.

 

Не абияке значення для покращення ситуації в сфері державного управління лісовим господарством є закріплений в кодексі перелік прав та обов'язків власників та користувачів лісів, повноваження Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства, місцевих органів виконавчої влади з питання врегулювання питань пов'язаних з управлінням, користуванням та розпорядженням лісами. Крім цього передбачено створення нового правоохоронного органу – державної лісової охорона, на яку покладено завдання по забезпеченню охорони лісів. В кодексі наведені повноваження працівників державної лісової охорони, а також державні гарантії їх соціально-правового захисту.

 

В кодексі запропоновано поділити усі ліси на території України за функціональним призначенням на наступні категорії: захисні, рекреаційно-оздоровчі, природоохоронні, історико-культурні, експлуатаційні ліси, та ліси іншого цільового призначення. Розподіл лісів за категоріями буде реалізовано в порядку визначеному Кабінетом Міністрів України.

 

До новел кодексу можна віднести положення, яке передбачає, що спеціальне використання лісових ресурсів може проводитись виключно при наявності спеціального дозволу - лісорубного квитка (ордеру) або лісового квитка. Дозвіл на використання лісових ресурсів видається їх власниками або постійними користувачами. Громадяни мають право вільно перебувати в лісах державної та комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безкоштовно збирати в них для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо. За використання інших лісових ресурсів - встановлюється плата,  порядок справляння якої встановлюватиме Кабінет Міністрів України.

 

Крім цього, на державу покладено обов’язок здійснення економічного стимулювання (надання податкових і кредитних пільг, застосування прискореної амортизації основних фондів землеохоронного та природоохоронного призначення, компенсація витрат здійснених на відтворення лісів) заходів щодо відтворення лісів.

 

Література:

 

  1. Основні напрями державної політики у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів, затвердженні Постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 року №188 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248;
  2. Державна програма «Ліси України» на 2002-2013 роки, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2002 року №581 // Офіційний вісник. – 2002. – № 18. – Ст. 933;
  3. Положення «Про Міністерство охорони навколишнього природного середовища України», затверджено Указом Президента України від 10 лютого 2004 року №176 //Урядовий кур’єр. – 2004. –№31;
  4.  Положення «Про Державний комітет лісового господарства України», затверджено Указом Президента України від 12 листопада 1997 року №1267 // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 38-39. – Ст. 248;
  5. Постанова Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004 року №679 «Про утворення територіальних органів Державного комітету лісового господарства»// Офіційний вісник. – 2004. – № 8. – Ст. 481;
  6.  Положення «Про Державний комітет природних ресурсів України», затверджено Указом Президента України від 10 лютого 2004 року №177 // Урядовий кур’єр. – 2004. –№31;

<>7.Положення «Про Державний комітет України по земельних ресурсах», затверджено Указом Президента України від 14 серпня 2000 року №970 // Офіційний вісник. – 2000. – № 33. – Ст. 1401.

 

Джерело - Руснаука