Чопик Ольга Петрівна

Львівський національний університет імені Івана Франка

Поняття та склад земель лісогосподарського призначення

Відповідно до ст.5 Лісового кодексу України[1] (далі - ЛК України) до земель лісогосподарського призначення належать лісові землі, на яких розташовані лісові ділянки, та нелісові землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства. Дещо вужче поняття земель лісогосподарського призначення розкривають норми ст.55 Земельного кодексу України[2] (далі - ЗК України), згідно з ч.1 якої, до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. Крім того, для усунення неправильного тлумачення, нормою ч. 2 цієї ж статті встановлено, що до земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; б) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

Загальна площа земель лісогосподарського призначення України складає 9400,2 тис. га, з них: площа хвойних лісів (сосна, ялина) складає - 3969,1 тис. га (42,2%), площа твердолистяних порід (дуб, бук) складає - 4064,7 тис. га (43,2%), площа м'яколистяних порід (береза, осика) складає - 1282,1 тис. га (13,6%) [3].

Землі лісогосподарського призначення є одним з елементів екологічних систем лісів, що беруть участь в природному функціонуванні всієї екосистеми. Земля виступає тут в двоякому значенні: як просторовий базис, на якому росте лісова рослинність, і як засіб виробництва, що живить кореневу систему лісів ґрунтовими компонентами (вологою, корисними речовинами та ін.) [4, 599].

Важливе теоретичне та практичне значення має питання про структуру земель лісогосподарського призначення. Як вбачається зі зазначених норм ЗК України[2] та ЛК України[1], визначення поняття цієї категорії земель в чинному законодавстві України розкривається лише через вказівку на її склад.

Таким чином, законодавець виділяє два види земель лісогосподарського призначення: лісові землі та нелісові землі.

У ЛК України[1] під лісовими землями розуміються землі, на яких розташовані лісові ділянки, а Земельним кодексом України вони визначаються як землі, вкриті лісовою рослинністю. Поняття лісової ділянки визначено ч.4 ст.1 ЛК України[1], яка є ділянкою лісового фонду України з визначеними межами, виділена відповідно до цього кодексу для ведення лісового господарства та використання лісових ресурсів без вилучення її у землекористувача або власника землі. Крім того, лісові ділянки можуть бути вкриті лісовою рослинністю, а також постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю (внаслідок неоднорідності лісових природних комплексів, лісогосподарської діяльності або стихійного лиха тощо). До не вкритих лісовою рослинністю лісових ділянок належать лісові ділянки, зайняті незімкнутими лісовими культурами, лісовими розсадниками і плантаціями, а також лісовими шляхами та просіками, лісовими протипожежними розривами, лісовими осушувальними канавами і дренажними системами.

З викладеного вбачається розбіжність між нормами ЗК України[2] та ЛК України[1], адже ЗК України[2] звужує поняття лісових земель, а отже і земель лісогосподарського призначення, включаючи в їх склад лише землі, вкриті лісовою рослинністю. Хоча в ч.5 ст.1 ЛК України[1] прямо зазначається, що лісові ділянки можуть бути постійно або тимчасово не вкриті лісовою рослинністю.

Нелісові землі - це землі, зайняті сільськогосподарськими угіддями, водами й болотами, спорудами, комунікаціями, малопродуктивними землями тощо, які надані в установленому порядку та використовуються для потреб лісового господарства.

Крассов О.І. відзначає, що закріплення в законодавстві такої структури земель лісового фонду обумовлено різним цільовим призначенням двох зазначених видів земель. Лісові землі призначені для вирощування лісів, раціонального та ефективного їх використання та відтворення. Для цих же цілей використовуються і ті землі лісового фонду, які не покриті лісовою рослинністю (вирубки, гарі і т.д.). Вони також призначені для лісовідновлення, тому відносяться до лісових земель. Нелісові землі - землі, котрі не тільки не зайняті лісом, але і не призначені для його вирощування. Їх цільове призначення полягає в обслуговуванню потреб лісового господарства - влаштування просік, доріг та ін. [5, 457].

Поділ земель лісогосподарського призначення на лісові та нелісові землі має важливе значення для лісового господарства, основною метою якого є лісовідновлення, та залежить від специфіки ведення такого. Лісове господарство є галуззю народного господарства, завданнями якої є лісовирощування, збереження та використання лісів, при цьому воно включає в себе елементи лісової промисловості (різні види рубок лісу), сільського господарства (побічне лісове користування, лісогосподарське землекористування), капітального будівництва (дорожнє та інше будівництво)[6, 9].

         В юридичній літературі пропонувалась інша структура земель лісогосподарського призначення. Наприклад, поділ земель цієї категорії на землі, покриті лісами, земельні площі, призначені для вирощування лісів, та землі, необхідні для потреб лісового господарства[7, 166]. Проте такий поділ не є зовсім точним, оскільки склад поняття «потреби лісового господарства» включає лісовирощування, розміщення будівель та споруд, прокладання доріг та ін. З цього випливає, що в поняття «земель, необхідних для потреб лісового господарства» входять «земельні площі, призначені для лісовирощування». Ці землі можуть бути виділені в якості елемента структури земель лісогосподарського призначення в тому випадку, коли поряд з ними в складі земель, необхідних для потреб лісового господарства, виділити землі, які використовуються для лісовирощування. Співвідношення земель, які призначені та які використовуються для вирощування лісу, дасть картину ефективності використання земель для лісовідновлення та лісовирощування.

         Таким чином, приходимо до висновку, що норми ЗК України[2] та ЛК України[1] дають визначення земель лісогосподарського призначення не через їх основні характеристики, а через їх склад. Крім того, ст.55 ЗК України[2] фактично здійснює виділення земель лісогосподарського призначення на основі їх цільового призначення, а в контексті ст.5 ЛК України[1] основною ознакою є їх приналежність до лісового фонду.

  Література:

•1.     Лісовий кодекс України від 21 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради, 1994. - N 17.

•2.     Земельний кодекс України від 25.10.2001 року №2768-ІІІ // Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002. - N 3-4.

•3.     Пояснювальна записка до проекту Лісового кодексу України // http://gska2.rada.gov.ua:7777/pls/zweb_n/webproc34?id=&pf3511=14905&pf35401=34301.

•4.     Ерофеев Б.В. Земельное право России: учебник. 9-е изд., перераб. - М.: Юрайт-Издат, 2007.

•5.     Крассов О.И. Земельное право. Учебник. - М.: Юрист, 2000.

•6.     Джикович В.Л. Экономика лесного хозяйства. - М.: Лесн. Пром-сть, 1977.

•7.     Сахипов М.С. Правовая охрана лесов. - В кн.: Правовая охрана природы в Казахской ССР. - Алма-Ата: Наука, 1977

Джерело - Львівський національний університет імені Івана Франка