Обнародована правовая позиция ВСУ по делу о признании незаконным и отмене распоряжения, признании недействительным госакта на право собственности на земельный участок и истребовании участка


Верховный Суд Украины на заседании Судебной палаты по гражданским делам 24 декабря 2014 года принял постановление по делу № 6-212цс14, предметом которого был спор о признании незаконным и отмене распоряжения, признании недействительным государственного акта на право собственности на земельный участок и истребовании земельного участка.

Суд сделал правовой вывод о том, что порядок использования земель лесного фонда определяется законом. Согласно Заключительным положениям ЛК до получения в установленном порядке государственными лесохозяйственными предприятиями госактов на право постоянного пользования земельными лесными участками, документами, подтверждающими это право на ранее предоставленные земли, являются планово-картографические материалы лесоустройства.

Планово-картографические материалы лесоустройства составляются на основании натурных лесоустроительных работ и камерального дешифрирования аэрофотоснимков, содержат подробную характеристику леса. Перечень планово-картографических материалов, методы их создания, масштабы, требования к содержанию и оформлению, качеству изготовления и т.д. регламентируется отраслевыми нормативными документами. В частности, по содержанию пункта 1.1 Инструкции о порядке создания и размножения лесных карт, утвержденной Государственным комитетом СССР по лесному хозяйству 11 декабря 1986 года, планшеты лесоустроительные относятся к планово-картографическим материалам лесоустройства. Часть вторая указанной Инструкции посвящена процедуре их изготовления.

Следовательно, правовой режим земель лесного фонда должен определяться с учетом положений пункта 5 раздела VIII «Заключительные положения» ЛК.
 

Источник - По информации пресс-службы ВСУ

 

Ниже приводится текст судебного решения

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

 

24 грудня 2014 року

м. Київ

 

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

    

головуючого суддів:

Яреми А.Г., Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Лященко Н.П., Охрімчук Л.І.,

Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., -

 

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року,

 

в с т а н о в и л а :

 

У вересні 2012 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі – ДП «Київське лісове господарство») звернувся до суду з позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

Зазначав, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 4 червня 2010 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 липня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, на підставі якого 3 вересня 2010 року ОСОБА_1 видано  державний акт на право власності на земельну ділянку площею S_1, що розташована АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що спірну земельну ділянку передано у власність ОСОБА_1 Києво-Святошинською районною державною адміністрацією Київської області з перевищенням повноважень і з порушенням вимог статей 80, 84, 149, 155 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) та статей 7, 8, 17, 28, 23, пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» Лісового кодексу України (далі – ЛК України), оскільки вказана земельна ділянка на час її відчуження перебувала в державній власності та належить до земель лісового фонду, просив: визнати незаконним і скасувати розпорядження Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 липня 2010 року; визнати недійсним державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку, який виданий 3 вересня 2010 року ОСОБА_1; витребувати з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь ДП «Київське лісове господарство» спірну земельну ділянку.

 

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від  14 травня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 серпня 2013 року та ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року, у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

   

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 20 та частини другої статті 149 ЗК України й статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

В обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України  надав ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  10 вересня 2014 року, від 3 січня 2012 року, від 18 липня 2013 року, від 15 січня 2014 року, від 5 лютого 2013 року, від 26 березня 2014 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми. 

 

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від           17 листопада 2014 року цивільну справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного управління лісового та мисливського господарства,           ДП «Київське лісове господарство» до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, ОСОБА_1 про  визнання незаконним і скасування розпорядження, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України).

 

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві             Генерального прокурора України  доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

 

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої                   статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

 

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від             4 червня 2010 року надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

 Розпорядженням Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 16 липня 2010 року затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею S_1, що розташована АДРЕСА_1, у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства в адміністративних межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області та передано у власність ОСОБА_1 указану земельну ділянку.

3 вересня 2010 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на зазначену земельну ділянку.

 

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог  прокурора, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із недоведеності факту вибуття спірної земельної ділянки з державної власності всупереч закону та волі держави й відсутності будь-яких доказів щодо відведення та закріплення цієї земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями й дійшов висновку про відсутність підстав для визнання незаконним і скасування розпорядження районної державної адміністрації, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки.

 

Разом із тим у судових рішеннях суду касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 20 та частини другої статті 149 ЗК України й статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, містяться висновки про таке:

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від                  10 вересня 2014 року суд дійшов висновку про те, що оскаржуване розпорядження районної державної адміністрації прийнято з порушенням вимог ЗК України щодо порядку вилучення й припинення права постійного користування землями лісового фонду та зміни їх цільового призначення, а тому спірні земельні ділянки підлягають витребуванню в набувачів і поверненню до земель державної власності;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від             3 січня 2012 року та від 26 березня 2014 року міститься висновок про те, що з урахуванням норм пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України копія планшета лісовпорядкування є документом, який підтверджує право постійного користування державним лісогосподарським підприємством спірною земельною ділянкою та що остання належить до земель лісового фонду із цільовим призначенням – землі лісогосподарського призначення;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  18 липня 2013 року та від 5 лютого 2013 року суд дійшов висновку про те, що земельні ділянки лісогосподарського призначення були відчужені районною державною адміністрацією без згоди користувача – державного лісогосподарського підприємства, що є підставою для визнання незаконними й скасування розпоряджень районної державної адміністрації, визнання недійсним державних актів на право власності на земельні ділянки та витребування їх із чужого незаконного володіння;

 

– в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від  15 січня 2014 року суд, застосовуючи норми пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 20 та частини другої статті 149 ЗК України, дійшов висновку, що спірні земельні ділянки належать до земель лісового фонду, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування, розробленими та затвердженими при проведенні базового лісовпорядкування, а також інформацією з відділу Державного агентства земельних ресурсів України.

 

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 20 та частини другої статті 149 ЗК України.

 

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 20 та частини другої статті 149 ЗК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

 

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі землі лісогосподарського призначення        (стаття 19 ЗК України).

 

Згідно з частинами першою, другою та четвертою статті 20 ЗК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земель провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об’єктів природоохоронного та історико-культурного призначення. Зміна цільового призначення земель, зайнятих лісами, провадиться з урахуванням висновків органів виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та лісового господарства.

 

Порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель (статті 21 ЗК України).

 

Згідно зі статтею 55 ЗК України до земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

 

Відповідно до статей 56, 57 ЗК України землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

 

Таким чином, землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства, належать до земель лісогосподарського призначення, на які розповсюджується особливий режим щодо використання, надання в користування та передачі у власність.

 

При цьому згідно зі статтею 3 ЗК України земельні відносини, які виникають при використанні лісів, регулюються також нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать ЗК України.

 

Водночас у пункті 2 статті 5 ЛК України передбачено, що правовий режим земель лісогосподарського призначення визначається нормами земельного законодавства. Відтак застосування норм земельного та лісового законодавства при визначенні правового режиму земель лісогосподарського призначення повинне базуватись на пріоритетності норм земельного законодавства перед нормами лісового законодавства, а не навпаки.

 

Оскільки земельна ділянка й права на неї на землях лісогосподарського призначення є об’єктом земельних правовідносин, то суб’єктний склад і зміст таких правовідносин повинні визначатися згідно з нормами земельного законодавства в поєднанні з нормами лісового законодавства в частині використання та охорони лісового фонду.

 

Основною рисою земель лісогосподарського призначення є призначення цих земель саме для ведення лісового господарства, що за змістом статті 63 ЛК України полягає в здійсненні комплексу заходів з охорони, захисту, раціонального використання та розширеного відтворення лісів.

 

Використанню лісогосподарських земель за їх цільовим призначенням законодавство надає пріоритет: складовою охорони земель є захист лісових земель та чагарників від необґрунтованого їх вилучення для інших потреб (пункт «б» частини першої статті 164 ЗК України).

 

Отже, однією з основних особливостей правового режиму земель лісогосподарського призначення є нерозривний зв’язок їх використання із лісокористуванням.

 

Планування використання земель лісогосподарського призначення здійснюється головним чином у формі лісовпорядкування, яке, зокрема, передбачає складання проектів організації і розвитку лісового господарства та здійснення авторського нагляду за їх виконанням (пункт 13 статті 46 ЛК України).

 

Паралельно із земельним кадастром здійснюється облік лісів та ведеться органами лісового господарства державний лісовий кадастр на основі державного земельного кадастру (частина друга статті 49 ЛК України).  Державний лісовий кадастр включає: облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; грошову оцінку лісів (у необхідних випадках); інші показники           (стаття 51 ЛК України).

 

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об’єктами права власності Українського народу.

 

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної  власності на ліси набувається і реалізується державою  в  особі  Кабінету  Міністрів  України,  Ради  міністрів Автономної   Республіки  Крим,  місцевих  державних  адміністрацій згідно із законом.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями   державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

 

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як              1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України (тут і далі в редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин)).

 

Згідно із частиною другою статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень.

 

Відповідно до частини дев’ятої статті 149 ЗК України Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, – ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси – площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п’ятою – восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

 

За статтею 48 ЛК України в матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об’єкта лісовпорядкування.

Проект організації та розвитку лісового господарства передбачає екологічно обґрунтоване ведення лісового господарства і розробляється відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють організацію лісовпорядкування.

У проекті організації та розвитку лісового господарства визначаються і обґрунтовуються основні напрями організації і розвитку лісового господарства об’єкта лісовпорядкування з урахуванням стану та перспектив економічного і соціального розвитку регіону.

Матеріали лісовпорядкування затверджуються в установленому порядку органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань лісового господарства за погодженням відповідно з органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища.  Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов’язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

 

Згідно з нормами статей 181 - 184, 202 - 204 ЗК України, законів України «Про Державний земельний кадастр» та «Про землеустрій» дані державного земельного кадастру – це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

 

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

 

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.  

 

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дозволяє дійти висновку про те, що при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

 

У справі, яка переглядається, обґрунтовуючи судові рішення, суди виходили з відсутності доказів того, що спірна земельна ділянка перебуває в державній власності та належить до земель лісового фонду, оскільки відсутні належним чином оформлені планово-картографічні матеріали лісовпорядкування, які б підтверджували належність спірної земельної ділянки до лісового фонду; будь-які документи щодо відведення та закріплення спірної земельної ділянки за будь-якими лісовпорядними організаціями відсутні.

Однак, визначаючи правовий статус спірної земельної ділянки, суди не взяли до уваги інші матеріали, які мають значення для правильного визначення правового режиму спірної земельної ділянки, а саме: довідку відділу Державного агентства земельних ресурсів України у Києво-Святошинському районі Київської області від 1 лютого 2013 року, згідно з якою відповідно до державної статистичної звітності за формою 6-зем за ДП «Київське лісове господарство» у межах Гатненської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області обліковуються землі площею 35,52 га; планшет № 3 Українського державного проектного лісовпорядного виробничого об’єднання  (лісовпорядкування 2003 року); проект організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об’єднання «Київліс»; експлікацію земель, що надана управлінням Державного агентства земельних ресурсів України у Києво-Святошинському районі Київської області під час виготовлення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, за якою відповідно до форми 6-зем указана земельна ділянка належить до категорії земель «Ліси та інші лісовкриті площі».   

 

Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування.

 

Разом із тим, обґрунтовуючи наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, заступник Генерального прокурора України  надав вищезазначені судові рішення судів касаційної інстанції, які не є підтвердженням неоднакового застосування вказаної норми матеріального права, оскільки у справах, судові рішення в яких надані як приклад, вищезазначена норма матеріального права не застосовувалась, тому порівняння наведених судових рішень із судовим рішенням, яке переглядається, не дає підстав для висновку про те, що суд касаційної інстанції  під час розгляду двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового регулювання нормами матеріального права спірних правовідносин дійшов протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

 

За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою у цій частині немає підстав.

 

Постанова Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, на яку посилається заявник, не є судовим рішенням суду касаційної інстанції, тому не може бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права в подібних правовідносинах.

 

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

 

п о с т а н о в и л а :

 

         Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

         Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 жовтня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

 

 

Головуючий                                                                         А.Г. Ярема

 

Судді:                                                                                  Л.І. Григор’єва

 

                                                                                             В.І. Гуменюк      

 

                                                                                             Н.П. Лященко

 

                                                                                                   Л.І. Охрімчук

  

                                                                                                   Ю.Л. Сенін

 

                                                                                                   В.М. Сімоненко     

 

                                                                             

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                 

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-212цс14

 

Порядок використання земель лісогосподарського призначення визначається законом.

Згідно з пунктом 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Планово-картографічні матеріали лісовпорядкування складаються на підставі натурних лісовпорядних робіт та камерального дешифрування аерознімків, містять детальну характеристику лісу. Перелік планово-картографічних лісовпорядкувальних матеріалів, методи їх створення, масштаби, вимоги до змісту та оформлення, якості виготовлення тощо регламентується галузевими нормативними документами. Зокрема, за змістом пункту 1.1 Інструкції про порядок створення і розмноження лісових карт, затвердженої Державним комітетом СРСР по лісовому господарству 11 грудня 1986 року, планшети лісовпорядкувальні належать до планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, а частина друга зазначеної Інструкції присвячена процедурі їх виготовлення.  

А відтак при вирішенні питання щодо перебування земельної лісової ділянки в користуванні державного лісогосподарського підприємства необхідно враховувати положення пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

 

 

Суддя Верховного Суду України                                                    Л.І. Охрімчук