У зв’язку з надходженням значної кількості  питань щодо дії нового кримінально-процесуального законодавства  роз’яснюю наступне:

З 20 листопада минулого року  набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України, прийнятий Верховною Радою  13.04.2012 року (далі – новий КПК 2012 року), який  суттєво  змінив вітчизняну  систему кримінального процесу. Особливо значних змін зазнала стадія досудового розслідування,

Як було по-старому ?

За «старим КПК» існував наступний порядок притягнення особи до кримінальної відповідальності:  приміром, у  книзі обліку злочинів та пригод райвідділу міліції  (КОЗП) реєструвалась заява, по ній протягом 10 днів (з дати реєстрації у згаданій книзі) правоохоронці  повинні були провести  дослідчу перевірку. За результатами   перевірки  орган дізнання, слідчий або прокурор могли прийняти тільки два рішення: порушити кримінальну справи або відмовити у порушенні кримінальної справи. Було ще й третє рішення – перенаправити заяву за підслідністю. Це означало передати матеріали в інший правоохоронний орган, щоб він приймав рішення про наявність/відсутність ознак того чи іншого злочину згідно своєї компетенції.  В усіх  випадках виносилась відповідна постанова, яка являлась офіційним  рішенням посадовця про наявність/відсутність ознак злочину.

Винесення постанови про відмову в порушенні кримінальної справи означало, що правоохоронний орган не вбачає в діях певного громадянина чи службових осіб підприємства  ознак злочину, а тому жодного кримінального переслідування в цілому а ні  для підприємства та її керівника це не тягнуло.

Дослідча перевірка  була у «старому» кримінальному процесі  своєрідним фільтром, через які відсіювались заяви, що не містили  складу злочину і не мали судової перспективи. Слід зазначити, що дослідча перевірка на надавала підстав правоохоронцям проводити слідчі дії (в т.ч. - обшуки, виїмки), призначати на підприємстві ревізії, перевірки.  В загальній масі розглянутих  заяв   відмовні матеріали склади 70-80 %. По результатам розгляду іншої частини заяв порушувались кримінальні справи, про що слідчими, прокурором виносилась постанова.

Постанови про порушення кримінальної справи в свою чергу поділялись на дві категорії: ті, що виносились по факту вчинення злочину, та ті, що порушувались  відносно конкретної особи. В останньому випадку це означало, що у 70-80 % ця особа буде притягнута до кримінальної відповідальності і справа щодо неї буде направлена до суду. При порушенні кримінальної справи по факту злочину,  слідчі органи могли довго  визначатись, хто з конкретно з посадовців буде притягнутий до відповідальності. Розслідування по «фактовим» справам як правило тривало від 2-6 місяців, хоча деякі справи могли розслідуватись роками.  Порушення кримінальної справи по факту  не завжди  означало, що вона буде доведена до суду,   

Постанову про порушення кримінальної справи  можна було оскаржити як до прокурора, так і до суду. Порядок і процедура оскарження були чітко визначені законом.  Такий механізм дозволяв захистити свої законні права та інтереси  громадянам, щодо яких розпочиналось необґрунтоване кримінальне переслідування. 

Постанову про відмову в порушенні кримінальної справи  також можливо було оскаржити зацікавленим особам у судовому порядку чи прокурору. Такі вимоги закону дозволяли особам, чиї права були порушені, відстояти свої інтереси, і  при наявності підстав – добитись від слідчих органів порушення кримінальної справи і притягнення винних до кримінальної відповідальності.  

Як стало «по-новому» ?

Найбільш відомою новелою прийнятого кодексу стало скасування інституту   дослідчої перевірки та стадії порушення кримінальної справи. Їх замінено загальним етапом досудового розслідування, який, до речі, і раніше існував у старому КПК. Проте  законодавець вклав в нього дещо інший зміст -  зараз під ним слід розуміти  «стадію кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне провадження  до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань ( ЄРДР) і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта» (п.5 ч. 1 ст. 3 КПК 2012 року). Відтак, досудове розслідування зараз розпочинається не з винесення офіційного документу -  постанови про порушення кримінальної справи чи проведення сукупності дослідчих дій у вигляді дослідчої перевірки, а з внесення до бази даних відомостей, що містять на думку заявника, потерпілого  чи правоохоронців, ознаки кримінального правопорушення.

В ЄРДР автоматично фіксується дата внесення інформації та присвоюються номер кримінального провадження. З цього часу, всі матеріали досудового розслідування накопичуються в окремому вигляді -  кримінальному провадженні.

Відтак, якщо  на адресу правоохоронного органу будь-ким подана   заява про ознаки злочину, що внесена останніми у базу даних – слідчі вже можуть проводити слідчі дії. Простіше кажучи, якщо заява зареєстрована в ЄРДР  – одразу  розпочинається досудове розслідування.  Виключення, як і в попередньому кодексі, зроблено для огляду місця події, який може проводитись до внесення даних про ознаки  злочину до ЄРДР. Однак  факт проведення огляду місця події за ознаками певного злочину також має бути одразу  зареєстрований  у Реєстрі.

  Приміром, міліція  виїхала на місце незаконної рубки, де слідчий склав протокол огляду місця події. Складання цього документу означає, що слідчі органи повинні внести відповідні дані про факт незаконної рубки до ЄРДР, що зобов’язує їх розпочати досудове розслідування.         

До речі, у цьому зв’язку вже буде неправильним казати, що «міліція порушила кримінальну справу». Тим більш, необґрунтованим стало  вимагати у міліції копію постанови про порушення кримінальної справи. Приміром, за результатами розгляду  заяви лісгоспу про незаконну рубку чи інші кримінально-каранні випадки.

Звертаю увагу, що  відмовити у прийнятті та реєстрації заяви правоохоронці не вправі, адже за це вже передбачена відповідальність.  Однак для того, щоб подана підприємством заява чи повідомлення були зареєстровані в ЄРДР, вони мають бути належним чином оформлені. Особливо уважно слід викладати вимоги  у резолютивній частині заяві.

Варто підкреслити, що законодавці запровадили лише новий кодекс, але стара правоохоронна система залишилась, як і залишились люди, що в ній працюють. Одним із головних вад цієї системи було і є  укриття від обліку злочинів, наслідком якого є  штучне підвищення показників роботи, головним із яких є відсоток розкриття злочинів.   Тому  формальний підхід  до розгляду заяв як був так і залишився, як і залишилось природне намагання працівників міліції та прокуратури зменшити собі обсяги роботи.  Одним із шляхів ухилення від реєстрації заяви в ЄРДР є розгляд її у порядку Закону України «Про звернення громадян». У такому випадку заява громадянина хоча і розглядається фактично, але не в порядку Кримінального процесуального кодексу, а як «рядове» звернення громадянина чи підприємства до органу внутрішніх справ. Звісно, результатом такого розгляду  не може бути реєстрація заяви в ЄРДР або початок досудового розслідування.

Слід підкреслити, що згідно ст. 303 КПК, заявник чи потерпілий наділений правом оскаржити бездіяльність слідчого та прокурора, що полягає у невнесенні даних до ЄРДР після подання заяви про вчинене кримінальне правопорушення. 

Загалом слід відмітити, що прийнятий кодекс схиляється  на користь  тих, хто звертається до міліції/прокуратури із заявою про  злочин, надаючи їм хоч і мінімальні, але чіткі  гарантії у захисті своїх прав на звернення від протиправних посягань. Звісно, зовсім  інше питання, яким чином правоохоронці будуть розглядати зареєстровану заяву. Треба реально  розуміти, що в  існуючих економіко-правових умовах  від правоохоронної системи важко вимагати якісного слідства. Тому не слід  розрахувати, що в умовах дії нового кодексу, по поданій лісгоспом заяві про вчинення незаконної рубки, міліція одразу знайте злочинців, швидко притягне їх до відповідальності та направить справу до суду.

Іншою новиною в кодексі стала нова, узагальнена назва кримінально-каранних дій, які стали йменуватись кримінальними правопорушеннями. Цей термін   об’єднує в собі  поняття «злочину» та «кримінального проступку». До речі, поки що не прийнято закон, який визначає, які самі порушення відносяться до  кримінальних проступків. 

У зв’язку з прийняттям КПК виданий новий наказ МВС, який врегульовує порядок обліку  прийняття заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення  (Наказ №1050 від 19.11.2012 року). Згідно цього документа, прийняття заяв та повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події, незалежно від місця і часу їх вчинення, повноти отриманих дах, особи заявника, здійснюється цілодобово негайно тим органом внутрішніх справ, до якого надійшла ця заява чи повідомлення. При особистому зверненні заявника до ОВС, приймання заяви здійснює оперативний черговий чергової частини, який складає протокол усної заяви про кримінальне правопорушення, де заявник попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про злочин за ст. 383 КК України.  Прийнята заява  реєструється в журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (ЖОІ), який ведеться у чергових частинах всіх територіальних органах внутрішніх справ. В цей же журнал заносяться повідомлення про кримінальні правопорушення, отримані оператором телефонної лінії «102».

Заяви та повідомлення про крим. правопорушення , що надійшли до райвідділу поштою або через канцелярію, направляються начальнику райвідділу міліції, який накладає на них резолюцію з вимогою черговому – зареєструвати в заяву в ЖОІ. Далі заява надається начальнику слідчого відділу для прийняття рішення про визначення слідчого. 

Що таке Єдиний державний реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) та хто його веде та які дані він містить  ? Хто має право доступу до ЄРДР ? У кого є можливість подивитись відомості про те,  коли, хто зареєстрував заяву, які дії ставляться у вину, яка кваліфікація злочину тощо  ?

Відповідь: ЄРДР – це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідної до якої здійснюється збирання, зберігання,  облік даних, які використовуються для формування звітності. На думку його розробників, створення такої системи забезпечить єдиний облік кримінальних правопорушень, та осіб, які притягались до кримінальної відповідальності    До реєстру вносяться дані про:

1. час і дату надходження заяви, інше джерело інформації про злочин ;
2. П.І.Б. заявника чи потерпілого;
3. короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального порушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених із іншого джерела;
4. попередню правову кваліфікацію крим. порушення зі зазначенням статті;
5. П.І.Б. слідчого, прокурора, який вніс відомості до Реєстру та/або розпочав досудове розслідування;
6. Дату затримання особи, обрання міри запобіжного заходу, час і дату повідомлення про підозру, відомості про підозрювану особу із зазначенням статті Кримінального кодексу, який ставить у вину.

У ході досудового розслідування слідчі також будуть зобов’язані вносити до Реєстру дані про всі процесуально значимі рішення, що приймаються ними (об’єднання, зупинення, відновлення досудового розслідування, оголошення розшуку підозрюваного, закінчення досудового розслідування тощо). 

Знищувати внесені  до реєстру дані, навіть помилкові,  забороняється. Отже,  інформація з фабулами заяв, де фігурує певне підприємство чи громадянин,  буде так чи інакше зафіксована у базі даних.   Навіть якщо у подальшому заява не підтвердиться, і правоохоронці закриють провадження, певне «досьє» на особу чи підприємство, яке кимось умовно підозрювалось,  залишається  зберігатись в електронній базі даних.  Нагадаємо, що раніше подібної бази даних  не було, і заяви реєструвались тільки у райвідділах, та прокуратурах, і переважно – у паперовій формі.   

Згідно «Положення про порядок ведення Єдиного судового реєстру досудових розслідувань», що затверджений  наказом Генерального прокурора №69 від 17.08.2012 року, адміністратором (тобто, хто утримує та стежить за якістю, контролює право доступу) є Генеральна прокуратура України.

Реєстраторами ЄРДР визначені прокурори та слідчі органів прокуратури, міліції, безпеки, податкової міліції) які самостійно за поданими заявами вносять до реєстру  дані по встановлених формах.  Кожному слідчому та прокурору зараз виданий електронний ключ, пароль, за допомогою якого останні мають доступ до системи. Після внесення даних до ЄРДР слідчий, прокурор накладає особистий цифровий підпис, який слугує ідентифікатором доступу та верифікації внесених даних. Хто саме  із слідчих буде  реєструвати матеріали в ЄРДР та далі проводити  досудове розслідування – визначає начальник слідчого підрозділу правоохоронного органу.

Номер зареєстрованого  кримінального провадження  складається із 17 цифр, перші дві з яких - код органу, який розпочав досудове розслідування, рік, код відомства та територіального органу, номер кримінального провадження. Реквізити номера кримінального провадження зберігаються на всіх стадіях досудового розслідування.

Відомості з реєстру надаються у вигляді витягу, який формується слідчими і першим  підшивається до реєстру матеріалів кримінального провадження.  

Користувачами реєстру є, крім вказаних осіб, прокурори вищого рівня, які здійснюють контроль за додержанням законодавства при проведенні досудового розслідування в межах своєї територіальної чи галузевої спеціалізації. Тобто прокурор району має доступ до всіх кримінальних проваджень, зареєстрованих на території «його» району, а уповноважені працівники обласної прокуратури – до всіх зареєстрованих   проваджень у «своїй» області. Також доступом  до реєстру мають посадові особи правоохоронних органів, що виконують його адміністративно-технічне забезпечення.   Відтак, права вільного доступу  до ЄРДР пересічні громадяни та посадовці  не мають.

Питання: У лісгоспі сталась самовільна рубка, внаслідок якої завдано шкоди на суму 40 тис. грн.. Підприємство подало до райвідділу  заяву про порушення кримінального провадження, для того щоб міліція  виявила та притягнула  до кримінальної відповідальності винних осіб.  Які документи, що підтверджують факт внесення відомостей до ЄРДР,  може надати райвідділ ? Який статус за новим КПК надається лісгоспу у подібних справах ?

Відповідь: За новим КПК особа (як фізична так і  юридична), що подає заяву про злочин, може отримати один із двох процесуальних  статусів : заявника або потерпілого. Критерієм розмежування тут є належність завданої  шкоди («своя чи чужа»).

Заявник – це фізична або юридична особа, яка звернулась із заявою або повідомленням про кримінальне правопорушення до органу державної влади, уповноваженого розпочати досудове розслідування, і не є потерпілим (ст. 60 КПК).

Тобто заявником  може будь-який громадянин чи підприємство, яким стало відомо про певний злочин, однак  жодної шкоди, чи інших шкідливих наслідків,  виявлений   ними злочин їм не заподіяв. Закон наділяє заявника правами вже на стадії реєстрації заяви: (право отримати від органу, до якого він подав заяву,  документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію, підтверджувати факти, викладені у заяві, речами і документами, а також отримати інформацію про закінчення досудового слідства). Отже, заявник практично одразу наділяється певним обсягом прав для захисту своїх інтересів. 

Однак найбільший обсяг прав закон надав потерпілому,  чітко визначивши його процесуальний статус. Потерпілий – це фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди (ст. 55 КПК). Права та обов’язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинений щодо неї заяви про злочин. Нагадаємо, що  раніше ці права надавались  з моменту винесення слідчим постанови про визнання потерпілим.

Кожному потерпілому відтепер повинна  вручатись   пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки. Цей учасник законом наділяється значними правами, які при вмілому підході можна використати  на слідстві та в суді як важливий інструмент захисту своїх інтересів. Згідно ст. 56 КПК України,  такими правами є право отримувати від правоохоронного органу документ, що підтверджує прийняття та реєстрацію поданої заяви про злочин, право брати участь у слідчих діях,  бути обізнаним у сутності підозри, бути повідомленим про обрання міри запобіжного заходу щодо підозрюваного, надавати докази слідству та суду, знайомитись з матеріалами провадження, оскаржувати рішення слідчого, прокурора, суду, одержувати копії процесуальних рішень, брати участь у судовому провадженні, у перевірці доказів, оскаржувати судові рішення тощо.            

Як вказано вище, новий кодекс, на відміну від попереднього, визнає юридичних осіб потерпілими. Тому, приміром, підприємство звернулось із заявою про злочин, внаслідок якого  викрадено його майно, ця юридична особа   має визнаватись   потерпілим. Приміром, сталась крадіжка заготовленої підприємством лісопродукції, що знаходилась на лісосіці. У цьому випадку лісгосп беззаперечно буде вважатись  потерпілим, оскільки  заготовлені сортименти є його власністю, а відтак саме він поніс матеріальні втрати. 

Складніше вирішується питання у справах про незаконні рубки. Як відомо, згідно Конституції,  ліс на пні, як і інші природні ресурси,  є загальнодержавною власністю, і тому лісгосп не має права розпоряджатись лісом.  Згідно ст. 47 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», стягнення за шкоду, заподіяну порушеннями (в т.ч. злочинами)  законодавства про охорону навколишнього природного середовища спрямовуються до Фондів охорони навколишнього природного середовища та до державного бюджету (ст. 69 Бюджетного кодексу України). Тобто номінальним  власником лісу має бути держава в особі уповноважених органів – управлінь ОНПС в областях, що надає їм формальне право мати статус потерпілого.  

Однак при зверненні до правоохоронних органів із заявами про незаконні рубки, можна апелювати, що лісгосп згідно ст. 17 ЛКУ,  є постійним  користувачем лісу, а відтак формально саме  йому завдана шкода внаслідок рубки.  У разі звернення до прокуратури чи міліції з заявою про вчинений злочин – незаконну рубку, варто вказувати про необхідність визнання лісгоспу потерпілим від цього злочину. До речі, визнання лісгоспу  потерпілим у справі про незаконну рубку є зручним для слідчого, оскільки йому  не потрібно надсилати документи в обласний центр до управління ОНПС, вимагаючи присутності його представника з довіреністю. Лісгосп найбільше наближений до районного відділу ОВС, і саме він може вчасно надати  документи, що потрібні слідству. 

Крім того, отримуючи статус потерпілого, лісгосп у ході досудового розслідування повинен заявити цивільний позов до особи, що підозрюється у вчиненні незаконної рубки. У цьому випадку, підприємство згідно ст. 61 КПК наділяється правами цивільного позивача. Щоправда, завдана злочином шкода повинна перерахована на рахунки відповідної сільської ради, де фактично зрубані дерева, про що вказується у цивільному позові.   

Відмова слідчого у визнанні потерпілим може бути оскаржена лісгоспом прокурору або до суду згідно ст. 303 КПК України.

Насамкінець підкреслимо, що незалежно від того, який статус (заявника чи потерпілого) має лісгосп при зверненні з заявою про злочин, правоохоронні органи зобов’язані видати його представникам документ, що підтверджує прийняття та реєстрацію поданої заяви. 

                                                                                                          О.В. Сторчоус

25.02.2013 р.