КАС ВС сформулював висновок у справі щодо отримання ліцензії на право зберігання пального для власних потреб

ВС у складі колегії суддів КАС вказав, що для оцінки наявності в діях суб’єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії з’ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального.

Регіональне ГУ Державної податкової служби України застосувало до фермерського господарства штрафні санкції в сумі 500 000 грн за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії.

Про це повідомили у Верховному Суді.

Зазначається, що суб’єкт господарювання оскаржив повідомлення-рішення контролюючого органу до суду, пояснивши, що придбав 31 960 л дизельного палива виключно для потреб власного споживання – вирощування сільськогосподарських культур на орендованих земельних ділянках. Пальне зберігав в орендованих паливозаправниках та пересувних автоцистернах, які тимчасово використовував. Позивач просив визнати дії податкового органу протиправними, скасувати повідомлення-рішення.

Позиції судів попередніх інстанцій розійшлися.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що для оцінки наявності в діях суб’єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії з’ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального.

Колегія суддів КАС ВС звернула увагу, що у зв’язку з тим, що зазначений Закон не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцями зберігання пального, на кожне з яких суб’єкт господарювання зобов’язаний отримати ліцензію, то для вирішення спірного у цій справі питання потрібно враховувати норми ПК України, які містять визначення понять, пов’язаних з обігом пального, зокрема й місцями його зберігання.

Системний аналіз норм ПК України та Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» у їх взаємозв’язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов’язане з наявністю в суб’єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб’єкта господарювання обов’язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб’єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов’язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності), залежить саме від наявності в суб’єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», незалежно від того, чи зареєстрований такий суб’єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу, та/або наявності підстав для реєстрації такого місця, як акцизний склад. Відповідно, у разі, якщо наявне в суб’єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виняток із визначення понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний», такий суб’єкт не має обов’язку отримувати ліцензію на право зберігання пального в такому місці.

Згідно з установленими обставинами у цій справі місця зберігання пального, які використовував позивач, відповідають ознакам, які в ПК України визначені як винятки з понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний».

За таких обставин немає підстав вважати, що діяльність позивача відповідає визначенню поняття «зберігання пального», яка підпадає під вимоги ліцензування в розумінні Закону № 481/95-ВР, відповідно, позивач не мав обов’язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.

Постанова Верховного Суду від 31 травня 2022 року у справі № 540/4291/20 (адміністративне провадження № К/9901/34873/21)

Джерело: sud.ua